Тема, яку ми винесли цього разу на обговорення лучан, відома всьому місту. Це «робота» котельні на Карбишева, 2, в результаті якої тисячі лучан залишилися без гарячої води. А тут ще й опалювальний сезон наближається. Мешканців «спальних» мікрорайонів міста ми запитали: «Чи підтримуєте ви намагання міського голови повернути котельню у власність громади?» Респондентам запропонували такі варіанти відповідей: «підтримую», «не підтримую», «мені байдуже, аби лишень були гаряча вода і тепло».
Цього разу жоден опитаний не підтримав другий та третій пункти. Як завжди, висловлювань було багато і різних. Дотримуючись толерантності, ми зумисно упускаємо надто гострі висловлювання на адресу колишнього керівництва міста та підприємця Кропиви, хоча їм про це варто було б дізнатися. Отож, деякі думки лучан до вашої уваги.
Делегат XXV з’їзду Компартії та XVI з’їзду комсомолу, будівельник, який забивав перший кілок під будівництво комбінату, Михайло Семенович вважає, що припинення водопостачання гарячої води є злочином перед людьми. «Ти дай спершу людям гарячу воду, а тоді доводь у судах, що ти правий», – адресував заслужений трудівник своє обурення пану Кропиві. Надія Іванівна, ветеран комбінату: «Я б веліла дізнатися, що думав пан Кропива, коли ми опинилися без роботи і що нам вартувало залишитися без копійчини на прожиття».
Марія Василівна, мешканка проспекту Соборності, вважає, що коли власник компанії обіцяв подати гаряче водопостачання, то повинен свого слова дотримати. «Виходить, що котельню він прибрав до рук задля власного збагачення, а нас і за людей не вважає. Не вже у нього немає совісті?» – риторично запитала лучанка.
Лідія Іванівна, мешканка вулиці Конякіна, каже, що в цій історії не можна відшукати правду: «Чому я проплачую гроші за послуги, яких мені не надають?» Вона переконана, що міська влада робить правильно, що хоче повернути котельню місту.
Петро Павлович, мешканець 40-го кварталу, вважає, що котельня потрапила до рук нечесного магната, який своїми діями сам налаштовує проти себе лучан.
Євгенія Іванівна, ветеран комбінату, обурена тим фактом, що звільнили висококваліфікованих робітників, які сьогодні розкидані по всьому світу, у кращому випадку торгують на луцьких базарах. «А скільки народного добра розпродано, не злічити», – додає жінка.
Анатолій Іванович переконаний, що такого безладу і слід було чекати, бо комбінат продали людям, які в цій галузі випадкові. А його товариш Володимир Федорович дивується судовими рішеннями, бо один суд засуджує, а інший відсуджує. «Головне, – каже пенсіонер, – вони купували котельню, щоб та служила людям. А виходить навпаки».
А лучанка Галина Артемівна дивується, де пан Кропива взяв стільки грошей на іномарці їздити та ще й охоронців наймати. Жінка переконана, що сам він так би не робив, якби не відчував чиєїсь підтримки у владних верхах.
Голос лучан у понеділок, 15 вересня,
перед парадним під’їздом Волинського шовкового комбінату
з 17 до 19 години слухав
Валентин ЛЮПА